Ніхто не думав і не знав,
Що цей вогонь в останнє–
в їх душах палав.
Ніхто й подумати б не зміг,
Що більше сонце не розтопить сніг.
Але так сталось недарма
І він, й вона–давно вже знали,
Що більше не прийде весна.
Не буде сонячно і тепло.
Не буде так як у дитинстві–
Коли на поміч звали ми
І нам усі допомагали
Коли усі нас пам’ятали.
Але уже минув той час
І більше нам його не повернути.
Нажаль, коли потрібні нам Вони
Їм неможливо зрозуміти:
хто ми такі, з якої давнини
й узагалі, чиї ми діти?
І ми блукаєм серед кладовищ
Наших нездійснених надій і мрій.
Хтось заблукає й сам потрапить вниз,
А хтось блукає й досі серед них…
Автор записи:
sofiyastr18.9.2020
Загрузка...
«Вони» — це хто? І чому з великої літери?
«й узагалі, чиї ми діти?» (с) — скіфів! Золотих скіфів, або сарматів …