Кажуть, серце це домівка,
В якій є місце лише для кількох людей.
Кажуть, що душа то пісня,
Іноді весела, іноді стогне.
Знають, що той дім пустує,
З роками не залишилось людей.
Вони не скажуть це, не зможуть,
Ти відчуватимеш це сам, завжди.
Ніхто не в силах біль забрати,
Ніхто не в змозі зупинить.
Та ти не смій себе картати,
Не винен ти, що ти один.
Полишиш ти в майбутньому минуле,
І пройде біль, і пройде сум.
Для всього ще свій час наступе,
Тож ти дитино, не сумуй.
Це буде довго, навіть дуже,
Це болісно, я знаю це.
Проте ти заслуговуєш на щастя,
Повір маленька, то пройде.
З роками залатаєш рани,
І знов душа піде у пляс,
Від них залишаться ті шрами,
Та спогадів щасливих час.
Ти головне далі живи,
У пам’ять про всіх тих за ким сумуєш,
Ти чітко й прямо до мети,
По троху, тихо так прямуєш.
Загрузка...
