ПІДМІНА СЕНСУ, АБО ПРО НЕМОЖЛИВІСТЬ ПЕРЕКЛАДУ ТА ДІЙСНОГО СПІЛКУВАННЯ. МОВОЗНАВЧО-ФІЛОСОФСЬКЕ ЕСЕ (UA)

ПЕРЕДНЄ СЛОВО

Мысль изреченная есть ложь.
Ф. Тютчев

Метою даного короткого нарису є доведення неможливості перекладу, як академічного, або, інакше кажучи, професійного, так і розмовного, аматорського, на основі мовознавчо-філософського аналізу конкретних прикладів. Також побічно ми розглянемо питання про можливість дійсного спілкування між людьми узагалі. Наші висновки, себто заперечення можливості перекладу і самого дійсного спілкування, суть принципово нове у філософії, суть те, чого іще ніхто не наважився виразно сказати.

У наше століття, коли мови почали поступово втрачати між собою чіткі межі, та коли мови іще достатньо самобутні, доволі актуальними стають підняття та вирішення питання про можливість перекладу у найширшому сенсі цього слова. Власне, наше питання є вічне, однак, саме сьогодні воно ніби здобуває собі нового значення, нового забарвлення. Ми не будемо користуватися, якщо тільки не виникне нагальна серйозна потреба, уже існуючими джерелами, що вони присвячені цій темі, а в основному викладатимемо власні думки, породжені нашим унікальним досвідом. Я дійсно можу спиратися на власний досвід, замість того, щоб переписувати інших авторів, як те робиться дуже часто, особливо у наші дні, оскільки являюся сам по собі фаховим дослідником і неодноразово зіштовхувався із проблемами перекладу та спілкування. Ми багато думали над цими проблемами і, здається, у нас виникли певні гідні уваги читача ідеї. Ми послуговуватимемося власними перекладами іншомовних текстів – се дозволить нам уникнути сенсових непорозумінь, щонайменше із самими перекладами, з нашого боку. Благо ми володіємо кількома мовами, як спорідненими з українською, так і достатньо віддаленими від неї.

Заради самої формальності, згадаємо тут кількох авторів, котрі так або інакше торкалися у своїй науковій діяльності питань мови, перекладу та філософського їхнього аналізу, себто зазначимо ступінь розробленості проблеми. Це: Ріхард Авенаріус, Павло Юшкевич, Анна Вежбицька, Людвіг Вітгенштайн, Абаєв В. І., Горбачевський А. А., Й. Сталін, А. Ф. Архипов, М. В. Ломоносов.

Цілком зрозуміло, що де-не-де у нашій роботі проглядатимуться риси егосубстанціального агностицизму, філософії, котру ми розвиваємо у інших своїх працях. Загалом, дане есе узгоджене із нашою філософською концепцією та розвиває її у певному сенсі, зокрема ту її частину, у якій ідеться про абсолютну самотність (див. мої «Догму та досвід»). Наша робота, тим не менш, не позбавлена серйозних недоліків, яких неможливо було уникнути з огляду на наш вік, час витрачений на дослідження і наш досвід у написанні подібних праць. Проте, ми полишаємо за собою право змінювати, редагувати, дану працю у майбутньому.

Дуже хотілося б, аби до нашої праці не поставилися зневажливо читачі, особливо компетентні. Ми будемо раді усякому відгуку та критичному зауваженню – се дозволить нам покращити наші погляди. Ми йтимемо шляхом поступу далі, себто спочатку розглянемо найбільш очевидні приклади неспроможності перекладу (переклад поетичних творів), потім – менш очевидні, і зрештою прийдемо до питання про можливість дійсного спілкування між людьми узагалі. Такий план видається нам найдоречнішим і найбільш удалим.

1. ВИЗНАЧЕННЯ НАЙВАЖЛИВІШИХ ДЛЯ ЦІЄЇ РОБОТИ ПОНЯТЬ

1.1. Мова. Перш ніж ступити бодай крок далі, необхідно нам чітко визначити чи не найголовніше поняття даної праці – поняття мови. Що таке мова? Як не дивно, якогось загальноприйнятого суворого визначення немає і досі, хоча питання було поставлене іще античними мовознавцями [1]. Наведемо найбільш розповсюджений у наших краях варіант, а потім дамо і свій власний.

Марксисти – починаючи з самого Маркса, не минаючи Сталіна, і аж до сьогодні, – яких притримується чимала частка більш сучасних і менш упереджених дослідників, кажуть, що мова є головним засобом спілкування між людьми [2, с. 8, 21 і в інших місцях] та поколіннями. Також вони не забувають сказати, що це самобутня семіологічна система [3, с. 530]. Не можна не погодитися із цими простими та, здається, цілком очевидними аксіомами. Однак; чи можна звести мову більшою мірою до «засобу спілкування між людьми», бодай і найголовнішого? Звісно ні. Такий релятивізм і некоректний, і неадекватний. Він виник, імовірніше за все, із надмірного матеріалізму марксистів (а чи можна називати марксистську філософію дійсно матеріалістичною?), який засліплював їм очі. Ми ніколи не матимемо навіть у думці, відірвати мову від людини, але ми ніколи не скажемо, що зміст поняття мови зводиться майже повністю до засобу спілкування, так само, як ми ніколи не скажемо, що людина – се «більшою мірою», скажімо, «головне творіння Бога». Людина є дечим більшим, ніж просто «головним творінням», так само, як мова є дечим більшим, ніж «засобом спілкування». І навіть додавши до «головного засобу спілкування» словосполучення «семіологічна система», ми не вичерпаємо усього змісту поняття. На нашу думку, згадане словосполучення є центральним, вихідним, але не вичерпним. І навіть «головний засіб спілкування» не зробить його таким.

Нам здається, що мова є умовною (!) складною самобутньою семіологічною системою, яка певним чином органічно поєднує у собі звукові, зорові і т. п. елементи, і яка, з-поміж усього іншого, слугує для існування й оформлення свідомості та «спілкування» між індивідами та поколіннями індивідів.

Наше визначення максимально абстраговане від «людини», та все ж включає і її. З огляду на наше визначення, мовою також можна назвати не лише англійську, українську, російську тощо, а й «мову образів», «мову кодів», «мову чистих понять» (!) і тому подібне. Хтось скаже, що воно махрово-ідеалістичне, що воно відриває мову від її імовірного (тільки імовірного з нашого погляду!) творця – людини та робить із неї щось зовсім платонічне. На це ми відповімо: нічого ідеалістичного тут немає, якщо тільки придивитися. Просто ми по мірі власних сил дали визначення чистої мови, мови як такої, а це не є виключно ідеалістичною рисою. Але дане визначення уже не позбавлене недоліків. Мова сучасна надто прив’язана до емпіричного просторово-часового світу. Тому навіть коли ми кажемо «зорові та звукові елементи» й навіть коли кажемо «сучасна», то проти власної волі примальовуємо небажану, а може й неприпустиму, для визначення абстрактного людину.

1.2. Переклад. Тепера ми можемо підійти до визначення наступного важливого для нас поняття: перекладу. Тут уже все набагато простіше. Переклад є процес і результат підміни однієї знакової системи іншою. Ми упевнені, що мова іде саме про підміну, тому дали нашій роботі саме таку назву, з якою читач уже знайомий. Підміна, себто, у якомусь сенсі, переклад, ніколи не буває і не може бути рівноцінною. І тут нас уже готові зловити на слові. «А як же закон збереження енергії?!» Ми чули про нього. Та досвід показує, що навіть у ідеальних лабораторних умовах закон збереження енергії не підтверджується, хоч і помічені недостачі чи перебори завжди були у межах похибки. Те ж саме і з перекладом: знаки різних мов ніколи не є взаєморівними, бо кожний із них певним чином відрізняється від інших за якимись характеристиками. Простий, але зовсім не лінгвістичний, приклад.

X=Z+Y

Що ми бачимо? – Типове рівняння. Однак придивімося. Ми неправомірно ставимо знак рівності між однією змінною та сумою змінних. Сі змінні відрізняються між собою хоча б графічно. Напишемо інакше.

Х=Х

Закон тотожності. Хто наважиться сказати, що річ не тотожна сама собі? Насправді, є такі філософи, до того ж сучасні. І до того ж, якщо відірватися від абстракцій і прилинути до емпіризму, ми, зрештою, бачимо дві змінні, кожна із яких займає своє місце у просторі та часі. Перша змінна стоїть на відстані від іншої і її читач прочитав на долі секунди раніше, ніж другу, тим самим здійснивши «стрибок»: Х1 уже не те саме, що Х2 і розрив між ними нічим не можна заповнити, навіть знаком «=». Відкинемо змінні і візьмемо до рук зірвану щойно троянду. Троянда мить тому, троянда зараз і троянда через мить – се вже не одне й те саме се не одна й та сама троянда, бо щомиті вона змінюється: гине, її клітини помирають. Цей процес непомітний для нас, якщо ми дивимося на троянду безперервно, і сама троянда як така (якщо вона взагалі існує) не змінюється, але якщо ми покладемо троянду у воду і відійдемо кудись, а через півдня повернемося, то помітимо серйозні зміни у троянді. Один філософ навіть вигадав апорію: чи можна назвати одним і тим самим кораблем такий, що усі його складові були замінені?

Зі словами, які є елементами більш звичної для нас мови, усе іще наочніше. Бьоцієві [4, с. 149] «Ніж», «Кинджал» та «Клинок» не є одним і тим самим, навіть, якщо ми почерзі вживаємо ці слова відносно «однієї ж і тієї» (згадайте щойно написане) речі перед нашими очима. Ми чуємо та вимовляємо три різних слова, з різною історією, різними коренями і, будемо відверті, зовсім різним дійсним значенням.

1.3. Сенс. Останнє розпливчасте поняття, яке необхідно поточнити: сенс. Що це? Ми гадаємо, що сенсом варто називати те, що ховається за знаками (словами, малюнками тощо). Себто сенс і чисте поняття між собою чимось схожі, вони є неабсолютними синонімами (як і усі інші синоніми). Основна різниця полягає у тому, що сенс нерозривно пов’язаний із «мовцем», із тим хто вкладає сенс у знак, із його досвідом, із його Я, тоді як чисте поняття абсолютно незалежне, хоч і, припустимо, може виникати у розумі «мовця» (для цього, як кажуть деякі мислителі, необхідно багато та наполегливо вправлятися в умогладності). Мова чистих понять є мова як вона є, тоді як мова сенсів – се обов’язково мова чиясь.

Я стверджую: мову сенсів неможливо перекласти і люди не здатні на дійсне спілкування між собою – і це принципово нове.

2. НЕМОЖЛИВІСТЬ ПЕРЕКЛАДУ ІНШОМОВНОЇ ПОЕЗІЇ

2.1 Смерть змісту. Коли я перекладав свого першого вірша – My heart’s in the Highlands Burns’а, – я зіштовхнувся із непереборними труднощами: намагаючись передати віршований розмір («різаний» чотиристопний амфібрахій) і цезуру – а це було життєвонеобхідно! – я втрачав місце для слів, що відповідали оригіналові. Це було пов’язано частково із моєю недосвідченістю, та більшою мірою – зі специфіками англійської й української мов: у англійців виходить сказати більше слів за тієї ж кількості складів, а це вже порушення закону збереження енергії. Мені довелося, зрештою, не тільки додавати одні слова та втрачати інші, але й міняти місцями зміст віршів (окремих рядків). У результаті, зміст оригіналу частково помер. Най читач сам порівняє оригінал із моїм перекладом.

My heart’s in the Highlands, my heart is not here;
My heart’s in the Highlands, a-chasing the deer;
A-chasing the wild deer, and following the roe,
My heart’s in the Highlands wherever I go.

Farewell to the Highlands, farewell to the North,
The birth-place of valour, the country of worth;
Wherever I wander, wherever I rove,
The hills of the Highlands for ever I love.

Farewell to the mountains high cover’d with snow;
Farewell to the straths and green valleys below;
Farewell to the forests and wild-hanging woods;
Farewell to the torrents and loud-pouring floods:

My heart’s in the Highlands, my heart is not here;
My heart’s in the Highlands, a-chasing the deer;
A-chasing the wild deer, and following the roe,
My heart’s in the Highlands wherever I go [5, с. 254].

В горах моє серце, а зовсім не тут;
В горах моє серце, ганяє козуль,
За оленем лине, імкнеться воно,
В горах моє серце, куди б я не йшов.

Бувайте, о гори, і Північ прощай,
Вітчизно звитяги, шляхетності край;
Куди б не подався, куди б не летів,
Любові я повен і шани до гір.

Бувайте, вершини, що сніг вас укрив;
Бувайте, долини і чари низин;
Бувайте, дерева і дикі ліси;
Бувайте, потоки і рясні дощі.

В горах моє серце, а зовсім не тут;
В горах моє серце, ганяє козуль,
За оленем лине, імкнеться воно,
В горах моє серце, куди б я не йшов.

Звісно, мій переклад набагато кращий і точніший за класичне «Моє серце в верховині», це визнав не один філолог. Проте я особисто ставлюся до свого перекладу вкрай скептично. Різниця помітна навіть у «товщині» віршів: оригінальні ширші. Я не зміг, зі зрозумілих причин, також передати довготи голосних. Бьорнсовський амфібрахій англійський і мій амфібрахій український – се зовсім різні речі, хоч і схема графічна у них одна:

1͜ / ͜ 2 ͜ / ͜ 3 ͜ / ͜ 4 ͜ /.

Було б набагато, краще, якби я перекладав чеською: у ній є довгі та короткі голосні. Та від того неможливість перекладу поетичних творів не була б спростованою.

Мій переклад «Song (From thee, Eliza, I must go)» того ж Бьорнса узагалі з першого ж вірша викликає у знавця англійської щонайменше здивування.

Пісня (Від тебе, Ельзо, мушу йти)

І

Від тебе, Ельзо, мушу йти,
Край рідний полишаю я,
Зла Доля вирішила в мить
Між нами кинуть океан.
Але безмежність вод гучних
Тілеса розлуча лише,
Їй не під силу відділить
Душі моєї від тебе.

ІІ

Прощай, Елізо, прощавай,
Містичний голос чую я:
Не стрітись більш ніколи нам,
Дівице дорога моя.
Але тобі як дар віддам,
Коли мене здолає Смерть,
Останній серця той удар
І подих свій останній теж.

Song (From thee, Eliza, I must go)

І

From thee, Eliza, I must go,
And from my native shore;
The cruel fates between us throw
A boundless ocean’s roar:
But boundless oceans, roaring wide,
Between my love and me,
They never, never can divide
My heart and soul from thee.

ІІ

Farewell, farewell, Eliza dear,
The maid that I adore!
A boding voice is in mine ear,
We part to meet no more!
But the latest throb that leaves my heart,
While Death stands victor by,
That throb, Eliza, is thy part,
And thine that latest sigh! [5, с. 28]

І не тільки тому, що мій він гірший за деякі інші, а тому що Бьорнс сам по собі буквально неперекладний. Один критик слушно підмітив, що мені не вдалося передати «музики поета» і він був цілком правий, визнаю це. Хоча мій переспів (мабуть тільки так і можна говорити) сподобався йому за точність.

2.2. Смерть «рамки». Досвідчений у мовах читач знає, що у деяких із них існує поняття «рамки», себто залізного порядку слів у реченні. Цей порядок інколи й у оригінальній поезії трохи (!) ламається, однак це буває украй рідко, за виключної необхідності, бо виходить нісенітниця («Книга взяла хлопчика»). Під час перекладу поезії з німецької чи тієї ж англійської, наприклад, на східнослов’янські мови «рамка» майже завжди ламається, що фактично знищує стилістику оригіналу. Цей злам виходить нерідко виключно через те, що варто «передавати сенс оригіналу стилістикою мови, що нею перекладають» [6], а не по вимозі того ж ритму. Китайська рамка узагалі відрізняється від індоєвропейських, тому англієць, скоріш за все, не впізнав би за ієрогліфами рідного мотиву, навіть якби володів китайською: не тільки зламався сенс, але й «рамка» загинула. І переклад уже не переклад, а в ліпшому випадку переспів, що 1) не так звучить, 2) утратив щонайменше частину сенсу і, можливо, 3) втратив оригінальний порядок слів.

Наведемо приклад поетичного перекладу з більш наближеної до української, ніж англійська, мови – російської, і доведемо, що навіть близька спорідненість не дає можливості перекладати. «Ветер с западной страны…» великого російського релігійного мислителя Володимира Сергійовича Соловйова:

Вітер з західних країв…

Вітер з західних країв
Сльози викликає;
Плаче небо, стогне ліс,
Соснами гойдає.

Це з країни мертвих душ
Крики долітають.
Серце чує і тремтить.
Сльози не минають.

Вітер з заходу притих.
Небо усміхнулось.
Та з країни мертвих душ
Серце не вернулось.

Ветер с западной страны…

Ветер с западной страны
Слезы навевает;
Плачет небо, стонет лес,
Соснами качает.

То из края мертвецов
Вопли к нам несутся.
Сердце слышит и дрожит.
Слезы льются, льются.

Ветер с запада утих.
Небо улыбнулось.
Но из края мертвецов
Сердце не вернулось [7].

Це досить удалий, практично дослівний поетичний переклад. Але і тут ми бачимо підміну сенсів, смерть змісту та «рамки». Мені довелося, зі зрозумілих причин, замінити «Ветер с западной страны» на «Вітер з західних країв», а «То из края мертвецов» – на наближене «Це з країни мертвих душ», і не тільки. Що ж, навіть спорідненість мов нас не врятувала.

Одній панні я сказав, коли вона почала критикувати мій перший переклад Бьорнса: «Переклад віршів – се водночас і найскладніша, і найменш вдячна справа з усіх, що тільки можна знайти у мовних науках, бо ми маємо передавати не лише сенс, але й цезуру, віршований метр, риму (тут – ааbb), і все це у суворо лімітованій кількості рядків та складів. Я би дуже хотів передати вітчизняному читачеві красу Бьорнсового слова, та не можу зробити сього фізично». Тоді я уперше замислився над написанням цієї роботи.

Сказаного, здається, достатньо, аби неможливість перекладу поезії була доведена.

3. НЕМОЖЛИВІСТЬ ПЕРЕКЛАДУ ІНШОМОВНОЇ ПРОЗИ

3.1. Смерть значення. Переходимо до доведення неможливості перекладу іншомовної прози, як більш простої і, здається, більш наближеної, ніж поезія, до звичайної мови речі. Не у виправдання собі скажу, що навіть якби я був найкращим у світі перекладачем, то ніколи не зміг би перекласти Бьорнса українською, бо слова, які він уживав, такі звичні для нього слова, для мене, для кожного українця, зовсім дивні: вони утворені від інших коренів, від інших звуків, ніж українські, їм надано зовсім іншого традиційного значення. З іншого боку, я зовсім не розумів би великого поета, навіть якби українська мова калькувала англійську так, як інколи вітчизняні філософи калькують з російської поняття, що їх росіяни скалькували з німецької –

Світогляд – Мировоззрение – Weltanschauung [8, с. 235] –
бо звучить інакше. А якби звучало однаково, то мова йшла би вже зовсім не про українську. За перекладу з дуже віддалених мов майже завжди помирає значення слів, дійсне їхнє значення.

Спробуємо перекласти дослівно (!) українською невеликий прозовий уривок з чехівської «Людини у футлярі», аби показати вітчизняному читачу, який, імовірніше за все, хоч трохи володіє російською, що значення слів за конвертації втрачається і що стилістика дослівного перекладу, себто найточнішого з можливих, явно кульгає на обидві ноги.

«На самому краю села Міроносицького, у сараї старости Прокофія розташувалися (!) на ночівлю запізнілі мисливці. Їх було лише двоє: ветеринарний лікар Іван Іванович і вчитель гімназії Буркін. У Івана Івановича була доволі дивна (!) прізвище – Чимша-Гімалайський, яка зовсім не личила йому, і його в усій губернії називали просто по (!) імені та по батькові; він жив біля міста на кінному заводі і приївав тепер на полювання, аби подихати свіжим повітрям. Учитель же (!) гімназії Буркін кожне літо (!) гостив у графів П. і у цій місцевості давно вже був своїм людиною (!)».

«На самом краю села Мироносицкого, в сарае старосты Прокофия расположились на ночлег запоздавшие охотники. Их было только двое: ветеринарный врач Иван Иваныч и учитель гимназии Буркин. У Ивана Иваныча была довольно странная, двойная фамилия — Чимша-Гималайский, которая совсем не шла ему, и его во всей губернии звали просто по имени и отчеству; он жил около города на конском заводе и приехал теперь на охоту, чтобы подышать чистым воздухом. Учитель же гимназии Буркин каждое лето гостил у графов П. и в этой местности давно уже был своим человеком» [9].

Що ж, це треба було іще витримати. Читач на власні очі бачить усі хиби дослівного перекладу. Але навіть, якби такий переклад не викликав почуття огиди, то він усе одно був би далеким від ідеалу, оскільки чимало слів-відповідників навіть у таких близьких мовах, як російська та українська, просто різного кореня чи/і роду. Зі смертю кореня, значення також загинуло. Але це ще не все.

3.2. Смерть ідіом. Цілком зрозуміло, що коли помирає традиційне значення слова, то разом із ним на додачу обов’язково гине й ідіома, що історично склалася у тій чи іншій мові. Фразеологізми зникають, загалом, через те, що у різних мов різна й історія. Якщо ідіоми не перекладаються, то специфіку тої чи іншої мови уже не можна передати принаймні частково, бо вони суть невідмінна її складова («це багатющий матеріал, який надає нашому мовленню образності, колоритності, розмаїття» [10]). Можна, звісно, використовувати «відповідники», але це натягнутий вихід із положення: се, власне, підміна однієї мови іншою у найнеприкритішому вигляді. Най мені скажуть чи дійсно є відповідними один одному такі українські та російські фразеологізми:

Звабиш калачем, не відженеш і бичем – Кнут и пряник.
Душі не чути – Души не чаять
Не в тім’я битий – Не из лыка шитый [10].
Здається, відповідь очевидна…

Наведене стосується не лише художньої прози, а й наукової, публіцистичної тощо, бо у ній усій вживаються ці речі: слова із певним, специфічним для тої чи іншої мови, значенням та ідіоми. Що ж, виходить й іншомовна проза не підлягає перекладові. Остання надія на переклад усний.

4. НЕМОЖЛИВІСТЬ УСНОГО ПЕРЕКЛАДУ ТА ДІЙСНОГО СПІЛКУВАННЯ УЗАГАЛІ

4.1. Смерть звуку. На перший погляд усний переклад легший і наближеніший до усного оригіналу. Але і у ньому вживаються ті ж самі слова зі специфічним значенням та фразеологізми. Отже він уже неможливий як такий. Але давайте забудемо про це. Навіть якби усний переклад якимось чином докорінно відрізнявся від прозового, то усе одно ми не могли б передати особливого звучання голосу мовця-оригіналу, бо він справді особливий. На землі можна найти дуже схожих людей, однак вони ніколи не схожі на всі сто відсотків, те ж стосується і голосу. Ми зараз припускаємо, що мовець-оригінал і перекладач між собою дуже схожі, а не розрізняються так, як розрізняються звичайні нічим не пов’язані між собою люди. По факту ми не можемо передати усної мови іншого хоча б через звук, а він є неодмінною частиною усної мови. Та й мислиннєвої, у якомусь сенсі. До речі, про внутрішній світ людини, який ми щойно зачепили.

4.2. Смерть сенсу. Кожна людина індивідуальна, у кожної своя історія, свій досвід. Якщо так (а якщо не існує моя свідомість, як єдина на світі, то це так), тоді кожна людина вкладає у сказане та помислене нею свій особливий сенс, пов’язаний із її конкретним досвідом. Досвід цей неможливо передати іншій людині цілком і в тому вигляді, яким він постає перед носієм досвіду. Не можливо хоча б тому, що дві людини не можуть бути абсолютно однакового віку та не можуть бути одного місцеположення, як та Свята Трійця у трактаті Бьоція [4]. Люди різні – отже сенс при перекладі помирає, не передається. Якщо сенс неможливо перекласти, то він підміняється. Переклад, виходить, зовсім неможливий насправді.

4.3. Про неможливість дійсного спілкування. Та якщо це все так, то ми мусимо зробити наступний страшний висновок: дійсне спілкування неможливе. Чому? Відповімо спочатку на питання «Що таке спілкування?» – Спілкування, у суворому визначенні, є передача сенсу від однієї людини до іншої. Але сенс не передається! Ми не можемо вивернути людині свій психічний (душевний) світ: він закритий та особливий. Нам самим інколи здається, що ми вживаємо «не ті слова». Отже ми не можемо спілкуватися дійсно. Те, що ми, зазвичай, називаємо спілкуванням, можна порівняти із постукуванням у стіну, за якою хтось стоїть: ми стукаємо та сподіваємося, що наш стукіт наштовхне слухача по той бік стіни на абсолютно тотожні із нашими асоціації. Ми сподіваємося і робимо сумнівний висновок на основі стуку у відповідь, що нас зрозуміли правильно. Я ніколи насправді не реозумів ні Бьорнса, ні когось іншого. Я стверджую: неможливо зрозуміти іншу людину. А те, що ми називаємо розумінням є, у ліпшому випадку, далекими-далекими аналогіями. Навіть цей нарис кожен зрозуміє якось по-своєму.

Хтось не погодиться, наприклад, інтуїтивіст Микола Лосський. Якщо, коли я кажу «Ліза Кондрашова», усі одразу ж уявляють собі її і саме так, як я, тоді усі мої аргументи падають; якщо ж ні, тоді я переміг у суперечці. Важко усвідомлювати, що кожен насправді самотній.

ЗАКЛЮЧНЕ СЛОВО

Наш невеличкий нарис уже час закінчувати. Підведемо підсумки. На основі аналізу та суворого визначення понять, ми дійшли до висновків, що переклад, поетичний, прозовий та усний, насправді неможливий, так само, як і дійсне спілкування між людьми. Наші аргументи можуть бути хибними або непереконливими, як і висновки з них, але це наші власні думки, які, здається, гідні уваги читача. І до того ж, ми полишаємо за собою на майбутнє право редагувати сю роботу.

Б. Буркіт
02.10.20 – 04.10.20

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ І ЦИТОВАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Эмпирик С. Сочинения в двух томах. Т.2. / Секст Эмпирик. – Москва: Мысль, 1976. – 421 с.
2. Сталин И. Марксизм и языковой вопросы языкознания / И. Сталин. – Москва: Госполитиздат, 1953. – 59 с.
3. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов / О. С. Ахманова. – Москва: Советская энциклопедия, 1969. – 608 с.
4. Боэций. «Утешение философией» и другие трактаты / Боэций. – Москва: Наука, 1990. – 413 с.
5. Бёрнс Р. СТИХОТВОРЕНИЯ. Сборник / Роберт Бёрнс. – Москва: Радуга, 1982. – 705 с.
6. Архипов А. Ф. Самоучитель перевода с немецкого на русский / А. Ф. Архипов. – Москва: Высшая школа, 1991. – 255 с.Цыганенко Г. П.
7. Соловьев В. С. Все стихи Владимира Соловьёва [Електронний ресурс] / Владимир Сергеевич Соловьев – Режим доступу до ресурсу: https://45parallel.net/vladimir_solovev/stihi/.
8. Этимологический словарь русского языка / Г. П. Цыганенко. – Киев: Радянська школа, 1989. – 511 с.
9. Чехов А. П. Человек в футляре [Електронний ресурс] / Антон Павлович Чехов – Режим доступу до ресурсу: https://ilibrary.ru/text/438/p.1/index.html/
10. Культура мови: українські фразеологізми-відповідники (Крок п’ятий) [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://l-ponomar.com/kultura-movy-ukrayinski-frazeologizmy-vidpovidnyky-krok-pyatyj/.

ЗМІСТ

ПЕРЕДНЄ СЛОВО 1
1. ВИЗНАЧЕННЯ НАЙВАЖЛИВІШИХ ДЛЯ ЦІЄЇ РОБОТИ ПОНЯТЬ 2
2. НЕМОЖЛИВІСТЬ ПЕРЕКЛАДУ ІНШОМОВНОЇ ПОЕЗІЇ 4
3. НЕМОЖЛИВІСТЬ ПЕРЕКЛАДУ ІНШОМОВНОЇ ПРОЗИ 9
4. НЕМОЖЛИВІСТЬ УСНОГО ПЕРЕКЛАДУ ТА ДІЙСНОГО СПІЛКУВАННЯ УЗАГАЛІ 10
ЗАКЛЮЧНЕ СЛОВО 11
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ І ЦИТОВАНИХ ДЖЕРЕЛ 11

Автор записи:

Богуслав Буркіт5.10.2020

не в сети 3 года

0

Все публикации автора7Приватный чат

0

1

Загрузка...

# Современная проза # Стихи зарубежных поэтов